Taizé

Біблійні уривки з коментарями

Yulya — 2026-05-31T22:00:00Z

Роздуми над уривками з Біблії допомагають нам шукати Бога у молитві та тиші у нашому повсякденному житті. Протягом дня знайдіть декілька хвилин, щоб прочитати уривок з Біблії та короткий коментар до нього, та подумайте над запитаннями, наведеними нижче. Згодом ви можете зустрітися маленькою групою від 3 до 10 осіб, щоб поділитися тим, що ви для себе відкрили та помолитися разом. - Медитації та роздуми / inc-biblemed, NoUpdateMention

Видимий знак єдности в нашій духовній сім'ї

Benoît — 2025-08-06T20:02:00Z

четвер, 24 липня 2025

Цього тижня в Тезе на наших щотижневих зустрічах представлено понад 50 різних країн з усіх частин світу, крім Антарктиди. Щиро вітаємо вас усіх! Наша різноманітність походження, мов, культур і традицій ставить перед нами виклики, але чи не є це також чудовим знаком у нашому сучасному світі?

Можна жити видимим знаком єдності в нашій людській родині, що наша спільнота називає «притчею про єдність», коли ми разом молимося, слухаємо Слово Боже і будуємо спільне життя. Хіба те, що ми переживаємо тут цими днями, не відновлює нашу надію? І чи не Христос відновлює цю надію, коли через своє Воскресіння говорить нам, що страждання і смерть ніколи не матимуть останнього слова?

Готуючи лист «Сподіватися понад усяку надію», я хотів вислухати молодих людей, які живуть в обставинах війни і хаосу. Їхня віра в Бога і в Воскресіння Ісуса дуже мене зворушила. Для багатьох з них це було не втечею від проблем, а життєдайним джерелом сили, що давало їм триматися і робити все можливе для допомоги іншим.

За кілька хвилин Божена, дівчина з України і волонтерка в Тезе, поділиться своїми думками, але спочатку я хотів би сказати кілька слів про Євангеліє, яке ми щойно прослухали.

Ісус, зціливши багатьох різних людей, повертається до свого рідного міста. Спочатку, коли люди чують його слова, вони дивуються його мудрості та всьому, що він зробив. Але дуже швидко їхнє ставлення змінюється.

Вони думають, що знають Ісуса, знають його родину та походження. Вони не здатні розгледіти дар Божий, який він пропонує через своє життя, ніби Бога можна побачити лише в незвичайному та дивовижному, а не в звичайному щоденному людському бутті.

І Ісус каже: «Пророк не має пошани лише в своїй батьківщині та в себе вдома».

За кілька днів ви покинете Тезе. Можливо, ви повернетеся туди, де люди не вельми цікавляться Ісусом, як у його рідному місті. Але чи не важливо пороздумувати, що ви пережили цими днями? Чи було це щось дивовижне й незвичайне? Або ж це було насправді просте й буденне?

Молитва, читання Біблії та спілкування з іншими не завжди є чимось приголомшливим і захопливим. Вони можуть бути досить звичайними в багатьох сенсах. Якщо, повернувшись додому, ви зможете щодня виділяти кілька хвилин на молитву, слухання Слова Божого і, можливо, кожні кілька днів або принаймні раз на тиждень робити щось разом з іншими віруючими, то ви здивуєтеся, скільки речей є можливими.

У певному сенсі вам потрібно забути Тезе, щоб жити красою того, що ви тут відкрили. Роблячи щодня навіть найменші кроки, щоб жити тим, що ви зрозуміли про довіру до Ісуса, ви зможете йти вперед, а Він — оновлювати вашу надію. Хіба не в звичайних подіях повсякденного життя Святий Дух діє і будує в нас щось довготривале?

Багато з вас приїхали з іншими людьми. Як ви можете продовжувати підтримувати один одного, коли повернетеся додому? Всі ми потребуємо спільноти, і коли це можливо в наших помісних церквах, де кожен з нас має свою роль, і тоді спілкування в Христі стає відчутним.

А тепер Божена скаже кілька слів:

Місто, в якому я живу в Україні, не під окупацією і там не ведуться активні бойові дії. Але війна впливає на все. Щодня я запитую себе: що я можу зробити сьогодні — для інших, для себе, для своєї країни? Бо ніхто не знає, чи буде «завтра». Багато українців живуть з почуттям невизначеності, не знаючи, що буде через тиждень, через місяць або наступного року. Тому кожен день має особливу вагу: ми живемо сьогодні і можемо діяти зараз.

Тезе стало місцем, де я здатна не тільки відчувати мир у теперішньому моменті, але й наважуватися думати про майбутнє з надією. Це місце, де я відчуваю себе прийнятою. Місце, де на тебе чекають. Підтримка означає бути присутнім — навіть коли ти далеко. Це означає не мовчати, говорити правду про ситуацію в Україні та пам'ятати про нас.

Але найбільшою підтримкою для нас є молитва. Адже молитва не має кордонів: вона з'єднує людей навіть тоді, коли здається, ніщо інше не може. Іноді людина не має сил молитися — і тоді хтось інший молиться замість неї. Іде уже третій рік війни, і ми дуже потребуємо ваших молитов і підтримки.

Ми щиро вдячні за безмежну допомогу, яку отримуємо від інших країн. Дякуємо вам за готовність допомагати, за ваші чуйні та добрі серця. Це справжній знак любові — коли люди з різних країн, з різними мовами та культурами стають однією родиною. Навіть у темряві війни ми бачимо світло: у вашій підтримці, у вашій присутності та у ваших молитвах.

Цього тижня ми організовуємо спеціальний проєкт — виставку дитячих малюнків з України під назвою «Кольори надії». Діти України — діти війни. Вони знають, що таке боятися і ховатися. Вони знають, як швидко спакувати тривожний рюкзак. Вони знають, що найважливіше взяти з собою в укриття. Вони частіше чули звук сирен, ніж дитячий сміх у дворі. Вони старші за свій вік — бо реальність навколо змусила їх занадто швидко дорослішати.

Але водночас це діти, які знають, що таке надія. Діти, які бачать світло, навіть коли навколо темрява. Вони малюють не тільки танки чи руйнування — вони малюють сонце, свої сім'ї, птахів і мир. Для мене ця виставка — більше, ніж мистецтво. Це знак надії. Надії на те, що життя переможе. Надії, яка живе в нас, українціях, і в силі нашого духу. Надії на майбутнє, в якому буде мир.

Ми не забудемо народ України, як не забудемо народ Гази і всіх, хто страждає на Святій Землі та Близькому Сході. Минулого тижня з нами була жінка, яка народилася в Газі. Її племінник був важко поранений під час бомбардування католицького храму Святої Родини, але йому вдалося отримати допомогу.

Коли ми дивимося на ситуацію в Газі та Україні, а на також те, що відбувається в Судані, Гаїті, Нікарагуа та інших місцях нашого тривожного світу, ми можемо запитати себе: де Бог? Але чи не просить нас Бог, як сказала Божена, пам'ятати про тих, хто опинився в цих конфліктах, і шукати способи проявити наше братерство?

Запрошуємо вас приєднатися до нас завтра о 20:00 тут, у церкві, де ми, як і щоп'ятниці, будемо молитися в тиші за мир у нашому світі. Мовчазна молитва може здаватися незначною, але вона може бути знаком солідарності з тими, хто не може висловити своє страждання і хто не має слів. Під час цієї молитви в нас можуть виникнути інтуїтивні відчуття, які підкажуть, що ми можемо зробити.

Наприкінці цього року наша Європейська зустріч відбудеться в Парижі та прилеглому регіоні Іль-де-Франс. Якщо вам від 18 до 35 років, ми будемо раді вітати вас там з 28 грудня по 1 січня. Архієпископ Парижа та єпископи провінції разом із лідерами православної та протестантської церков надіслали нам таке тепле запрошення, що ми вже радіємо!

Наостанок: ми дуже вдячні за присутність єпископів Майкла, Джонатана, Сміти та Грема з Англіканської церкви цього тижня, а також архієпископа Стівена з Йорка, який був з нами протягом першої половини тижня. Нам дуже важлива ваша дружба та підтримка, коли ви приїжджаєте з молодими людьми зі своїх єпархій. Дякуємо вам.

У понеділок я вирушаю до Риму, де відбудеться Ювілей для молоді. Разом з п'ятьма іншими братами ми будемо вести молитви з піснями з Тезе в церкві Санта-Марія-ін-Арачелі. У п'ятницю ввечері відбудеться екуменічна молитва з молодіжним рухом єзуїтів «Маґіс» та спільнотою «Нова Дорога» у церкві Сант-Ігнаціо. Потім ми візьмемо участь у молитовному чуванні та Євхаристії з Папою Левом, з яким я мав змогу зустрітися 4 липня, перед тим як повернутися до Тезе.

А на третій тиждень серпня тут, у Тезе, відбудеться тиждень обміну та свідчення православної віри. Таким чином ми живемо нашою жагою до єдності всіх, хто любить Христа.

Сподіватись, понад усяку надію

András — 2024-12-29T08:31:54Z

Слухаючи молодих людей у Тезе та інших містах[1], багато з яких стикаються з суворими реаліями у своєму повсякденному житті, я запитую себе, як вони знаходять сили, щоб жити далі. Це питання стає ще більш актуальним, коли вони живуть у зонах бойових дій.

Звідки беруться їхня стійкість і непохитність у, здавалося б, безвихідних ситуаціях? Коли я слухав, мені стало зрозуміло, що довіра до Бога дає можливість віруючим людям плекати надію. А завдяки Воскресінню Ісуса зростає впевненість, що смерть не матиме останнього слова.

Віра у Воскресіння дає надію на те, що втома від життя не є останньою крапкою. Ми покликані до чогось більшого. Саме цією надією молодь хотіла поділитися зі мною, надією, яка перевищує будь-яке сподівання, бо розраховує на те, що нове життя постане тоді, коли все здається втраченим[2].

Марія співала у своїй молитві хвали й надії: «Силою руки Своєї Бог розганяє гордих. Бог скидає сильних з їхніх престолів і підносить смиренних. Голодних Бог насичує добром, а багатих відпускає з порожніми руками». (Лк. 1:51-53) Так, давайте наважимося співати разом з нею і молитися за те, щоб ситуації змінювалися. Навіть коли Бог здається мовчазним, раптом може відкритися шлях[3].

Водночас робімо все, що можемо, навіть коли це здається незначним, щоб висловити знаки солідарності з людьми, які перебувають у скруті навколо нас, або які опинилися у війні чи були змушені покинути свою країну. Чи не це дасть нам надію, яка виходить за межі будь-якої надії?

Подані нижче роздуми значною мірою випливають із зустрічей і розмов з молодими людьми, які живуть у країнах, що перебувають у стані війни або в зонах конфлікту, протягом останнього року. Я сповнений вдячності тим, хто поділився своїм досвідом і думками, а також нашим наймолодшим братам, чиї дбайливі поради допомогли привести все до ладу.

Сміливість мати надію

Коли ми прагнемо довіритися Божій любові, те, що ми бачимо і відчуваємо навколо нас, так часто суперечить цій любові. Ми опиняємося між тим, що вже дано, і тим, що ще має прийти. Цей простір не завжди є дуже комфортним. Але коли він відкривається назустріч надії на сповнення[4], тоді щось звільняється всередині нас.

Надія вимагає терпіння. «Ми сподіваємося на те, чого не бачимо» (Рим. 8:25), - каже апостол Павло. Звернені до того, що прийде в повноті в Божому часі, але також стурбовані «боротьбою зовні й страхом всередині» (2Кор. 7:5), чи наважуємося ми тримати себе в цьому просторі, а не тікати від нього?

«Проти надії надіявшись, повірив Авраам» (Римлянам 4:18). Авраам, прабатько багатьох віруючих людей, тримався Божої обітниці, яка виходила далеко за межі будь-якої розумної надії. Він і його дружина Сара отримали те, що здавалося їм неможливим.

У той час, коли його країна була спустошена війною, а її мешканцям загрожувало вигнання, і хоча він сам перебував у в'язниці, пророк Єремія зробив інвестицію в майбутнє: він купив поле, настільки він був упевнений, що Бог не залишить його народ (Єремії 32:6-15).

Такий дивовижний жест надії робить віру більш реальною. Це тверда довіра до того, що поки що невидиме і навіть невизначене. Чи можемо ми триматися такої надії? Це, зрештою, знову відкриває джерело радості[5]. Навіть у найскладніших людських ситуаціях те, на що ми ніколи не наважувалися сподіватися, може стати реальністю.

Сьогодні неймовірні ініціативи надії[6] з'являються в багатьох країнах, де війна сіє хаос.

Слухати людей надії

Щоб краще зрозуміти, що означає надія, нам потрібно прислухатися до людей, які живуть серед страждань і насильства. Чи не через їхні голоси Бог буде вести нас?

Під час мого візиту в Україну з двома моїми братами, один церковний лідер сказав нам: «Молитва відкриває простір, який дозволяє, уможливлює отримати зцілення». Мене дуже вразив його вислів. Постійно стикаючись з болем свого народу, він бачить, що саме у своєму внутрішньому житті віруючі можуть залишатися відкритими для прийняття нового.

Це процес, який не обов'язково приносить негайні результати, але який, можливо, у поєднанні з іншими засобами, відкриває двері до подолання болю і скорботи та пробуджує надію на зцілення людства. Молитва дає силу вистояти перед обличчям найскладніших ситуацій[7]. Вона розбиває хвилі зневіри, коли здається, що темрява поглинає все навколо.

Нам написала жінка з Палестини, яка живе у Франції, але її сім'я перебуває в Газі: «Любов, яка несе поранених, тендітних, дає нові сили. Це змушує мене думати про паралізованого чоловіка з Євангелія, якого несли його друзі та їхня віра. Молитва - це також спосіб опору, і це важливо для мене. Але я людина: після звістки про смерть двох членів моєї сім'ї мене переповнював гнів, я кричала, я плакала..... Коли я прийшла до тями, то зрозуміла, що Бог є там, у стражданнях і відчаї, і що Бог нас несе».

Цього літа, відвідуючи Тезе, вона сказала: «Щоранку я молюся, щоб знайти сили любити, а не ненавидіти». Її слова - як ліхтар на дорозі.

Молода жінка з азіатської країни, охопленої війною, розповіла мені: «Наш народ пригнічений, але знаходить розраду в Євангелії. Як часто Божий народ був у бігах? Проте, незважаючи на те, якою б важкою не була ситуація, спільнота все одно створювалася. Бог може мати для нас великі плани, але ми повинні жити одним днем. Вміння жити сьогоднішнім днем - це дар і знак того, що життя є для того, щоб жити повноцінно. У молитві є джерело миру, яке дозволяє нам підбадьорювати один одного, знаходячи сенс у спілкуванні та солідарності».

З Лівану я почув такі слова: «Моя мати - це свідчення надії. Незважаючи ні на що, вона завжди залишалася на ногах. Це завдяки їй я є тим, ким я є сьогодні. Вона навчила нас вірити в Бога і молитися. Кожна людина, яка живе з довіри, відображає довіру, бо п'є з джерела і може стати свідком».

Хто є свідками надії, яких кожен з нас може знайти і почути у власній ситуації? Відкриймо наші вуха, щоб почути, що вони можуть сказати.

Прагнути надії

Як ми реагуємо, коли наші плани руйнуються, а надії розбиваються? Ісус дає нам ключ до того, як ми можемо залишатися людьми надії. Зіткнувшись з великим натовпом голодних людей, Він «змилосердився» над ними, буквально «його серце вийшло» до них[9]. І він знайшов спосіб задовольнити їхні потреби.

Ця відмова змиритися зі складною ситуацією дозволяє надії зародитися в нас. Це протилежність пасивному очікуванню, це передбачає боротьбу[10], іншого шляху немає. Навіть саме наше прагнення надії може перевести нас через поріг від того, що є можливим для людини, до того, що є можливим для Бога.

Надія, дана з Христом, дає нам передчуття того, що має відбутися в повноті в Божому майбутньому. Вона подібна до корабельного якоря.[11] Вона тримає нас міцно, коли бушує шторм. Він дозволяє нам жити маленькими знаками нашої вірності покликанню, яке ми отримали, і людям, які нам довірені. Вона також подібна до шолома[12], що захищає нас від негараздів, які можуть на нас обрушитись дощем.

Правило Тезе говорить про те, що ми ніколи не повинні миритися «з конфліктною ситуацією розділення християн, які з такою готовністю сповідують любов до ближнього, але все ж залишаються розділеними. Для брата Роже єдність християн[13] ніколи не була просто самоціллю, але шляхом, що веде до миру в людській родині[14].

Скромні кущі самшиту навколо Тезе, які за останні роки двічі були спустошені паразитами, раптом знову оживають. З того, що здавалося мертвим, виростають свіжі гілочки, а сірий колір перетворюється на зелений. Природа бореться за виживання, віддзеркалюючи і надихаючи нас на боротьбу за надію. Надія на творіння[15], і надія, яку дарує Боже творіння, йде разом з надією на людство[16].

Залишатися людьми надії

Надію так легко придушити, коли ми стикаємося з ситуаціями, в яких взаєморозуміння здається неможливим. Створюючи атмосферу підозрілості, ми ризикуємо затягнути інших у тенета недовіри.

Це може відбуватися в наших громадах, церквах і сім'ях, а також у суспільстві і в наших країнах. Така динаміка може бути прихованою чи відкритою, але вона завжди виснажує наші сили. Проте бувають моменти, коли, зіткнувшись з несправедливістю, ми повинні викривати зло, щоб люди більше не ставали жертвами інших людей.[17]

Щоб залишатися у надії, ми потребуємо один одного. Надія розквітає, коли ми уважні до потреб інших. Ми бачимо людей, які навіть серед найбільших негараздів роблять вибір жити, посміхатися і дарувати маленькі речі, які є можливими кожного дня.

Надія пов'язана з правдою[18] і справедливістю. Чи це не тому, що вони є Божими якостями? Хіба ми не бачимо їх у житті, смерті та воскресінні Ісуса? Плекання надії вимагає сприйняття реальності такою, якою вона є, і бачення її у світлі Божих обітниць[19].

Молода людина, яка живе в зоні конфлікту, розповіла мені: «Я сидів у кафе і читав свою книгу, коли навколо нас почали літати ракети. Люди вибігли, переповнені емоціями, але я вирішив залишитися і дочитати книгу». Шукати притулку також було б розумним варіантом, але ділитися цією історією - це протест надії проти невідворотності війни.

Один з моїх братів сказав мені: «Надія провокативна, і більше того, вона передається з покоління в покоління. Протилежністю надії є байдужість або покірність. Під час нещодавнього візиту до моєї країни, охопленої війною, я побачив сумні, стурбовані та напружені обличчя людей. Я запитав себе: «Що я можу зробити?». І мені прийшла ідея: щоразу, коли я їду за кермом і маю перевагу в русі, я зупиняюся і надаю перевагу людині, яка їде переді мною. Це коштує мені п'ять секунд. Але я бачив, як цей маленький вчинок викликає реакцію на обличчях людей, трохи полегшує біль мого брата чи сестри.

Усе в нас опирається війні і смерті.... Усе в нас прагне життя і краси». [20]

Пасхальна надія

Де я зараз перебуваю? Біля підніжжя Хреста у Страсну п'ятницю? У радості Великодньої неділі? Чи в очікуванні, не знаючи, куди звернути у Велику Суботу?

Де б я не стояв, чи можу я побачити шлях надії? Він відкривається переді мною, коли я дивлюся на Ісуса, який віддав своє життя в любові за всіх, який показав нам любов, сильнішу за всі сили насильства, ненависті та смерті.

Надія спирається не на аналіз ситуації, а на те, що часто є мерехтливим полум'ям довіри. Хоч і крихке й тендітне, але це полум'я горить у найглибшій ночі, як це було для друзів Ісуса. Багато з них покинули Його в час найбільшого випробування. Його любов дозволила їм повернутися.

Якби ми могли впізнати Воскреслого Ісуса! Але Його присутність не залежить від нашого визнання. Наша безнадія іноді засліплює нас, як засліпила Марію з Магдалини. Воскреслий Ісус запитав Марію: «Чого ти плачеш?» і »Кого ти шукаєш?» (Ів. 20:15). Це друге питання перегукується з його найпершими словами в Євангелії від Івана: «Чого ти шукаєш?» (Івана 1:38). Після того, як він увійшов у найглибшу людську скорботу і смерть, пошук сенсу виявляється бажанням присутності[21].

Воскреслий з мертвих, живий у Бозі, Ісус притягує нас до себе.[2] Зустрічаючись з нами у нашому внутрішньому світі, незалежно від того, чи він сповнений смутку чи радості, Воскреслий Ісус відкриває нам свої стосунки з Отцем і сопричастя один з одним у Святому Дусі. Ми більше не є в'язнями власного відчаю - нове життя можливе.

Павло пише: «Надія ж не посоромить нас, бо любов Божа вилилася в наші серця Духом Святим, що нам даний» (Римлянам 5:5). Живімо з цієї любові. Нехай Святий Дух завжди веде нас!

Паломники надії, паломники миру

Віра у Воскресіння дозволила багатьом людям щосили триматись за надію посеред лиха. Це джерело, яке виводить нас за межі наших власних можливостей, щоб дозволити нашому серцю вийти назустріч іншим і діяти.

Вірити у Воскресіння Ісуса вимагає великої мужності та відваги. Це означає прагнення не бути паралізованим присутністю смерті і руйнування, які оточують нас сьогодні.

Із ситуацій, які здаються безнадійними, Бог може створити щось нове. Бог може принести життя зі смерті і навіть примирення з конфлікту.

Жінки, подруги Ісуса, які прийшли рано вранці на Великдень до його гробу, запитували: «Хто нам відкотить камінь?» (Марка 16:3). Які камені в нашому житті ми повинні просити Бога відкотити, щоб у нас народилося нове життя?

Це нове життя допомагає нам піднятися, воно веде нас у мандрівку разом з іншими. Ми стаємо паломниками надії, яку носимо в собі. Чи не є вона також надією на мир? Бо «Христос - наш мир» (Еф. 2:14). Чи почуємо ми, як він скаже нам: «Мир залишаю вам, мир мій даю вам...[23] Не даю вам, як світ дає. Нехай не тривожаться ваші серця і не бійтеся» (Івана 14:27-28).

Як паломники миру[24], ми розуміємо, що немає справжнього миру без справедливості[25]. Мир, який ми носимо в собі, який походить від надії, якою ми живемо, робить нас внутрішньо вільними. Він дозволяє нам любити життя і протистояти несправедливості, коли ми наполегливо рухаємося під впливом Святого Духа.

Одного дня ми можемо виявити, що молимося піснею Захарії. Літній чоловік на окупованій землі, він радів несподіваному народженню і святкував: «Завдяки сердечній милості нашого Бога, з якою зглянулось на нас Світло з висоти, щоб освітити тих, що сидять у темряві й тіні смертній, і спрямувати наші ноги на дорогу миру» (Луки 1:78-79).

Чи готові ми сподіватися понад усяку надію?

Воскреслий Христе, присутністю Святого Духа Ти влив Божу любов у наші серця і даєш нам надію, що виходить за межі всякої надії. І з глибини нас потроху з'являється дивовижний мир. Слава Тобі!

[1] У травні 2024 року з двома моїми братами ми подорожували як паломники через охоплену війною Україну. Влітку ми приймали в Тезе молодь з М'янми, Нікарагуа та України. Восени я спілкувався онлайн з молоддю з цих країн, а також з Вифлеєму та Лівану, оскільки четверо моїх братів повернулися в Україну, відвідавши країну зі сходу на захід.

[2] «Не може бути надії без попереднього досвіду повної відсутності горизонту, яка подібна до ночі серед білого дня і змушує людей та народи позбутися ілюзій». Корін Пеллюшон, L'espérance, ou la traversée de l'impossible (Éditions Payot & Rivages, Paris, 2023), с. 8.

[3] «Надія - це людська відповідь на мовчання Бога». Жак Еллюль, цитата Анни Леку www.revue-etudes.com/article/esperer/24779

[4] У коментарі до Втор 4.31 Густаво Ґутьєррес пише: «Бог не забуде заповіту; вірність - це перш за все пам'ять. Бути вірним - це пам'ятати, не забувати свої зобов'язання, мати почуття традиції. Вірність заповіту передбачає пам'ятати джерела заповіту і його вимоги (...) Але справжня вірність передбачає більше, вона також вимагає, і це здається менш зрозумілим на перший погляд, проекції в майбутнє. Мати пам'ять - це не означає залишатися зацикленим на минулому. Пам'ятати вчорашній день важливо, але це важливо тому, що це допомагає нам робити ставки на завтрашній день (...). Вірність полягає не в тому, щоб безініціативно йти старими протоптаними шляхами, а в тому, щоб постійно їх оновлювати; вона веде нас - повинна вести - до інновацій, до змін, до розробки нових проектів» (Густаво Ґутьєррес, El Dios de la vida, Ediciones Sígueme, Salamanca, 1992, с. 82-83).

[5] У моїх розмовах з молодими людьми, які живуть в умовах війни, багато з них говорили про важливість співу як джерела радості та сили. Цей лист буде опублікований під час Європейської зустрічі 2024-2025 років у Таллінні. Не забуваймо про «Співочу революцію», яка так багато зробила для мирного відновлення незалежності Естонії в 1991 році. Люди вийшли на вулиці з піснями, щоб протистояти загрозі, з якою вони зіткнулися.

[6] Один чоловік, якого наш брат зустрів під час паломництва, сказав йому: «У мені живе творчий гнів». Це була та сила, яка спонукає людину хотіти зробити хоча б одну маленьку річ, щоб змінити поточну ситуацію.

[7] «Від старців [Силуана] він [Софроній Сахаров] навчився багато чому, що мало стати фундаментальним для його духовного життя. Дві речі виділяються: як зустріти відчуття покинутості, коли замість Бога все, що ти відчуваєш в молитві, - це пустельна порожнеча, і як впоратися з муками, які супроводжують інтенсивну молитву за світ, що страждає. Перше з цих питань було пов'язане з концепцією богозабуття, яку Сахаров згодом розробить більш детально, а друге - з настановою, відкритою в молитві старцям і переданою ним своєму учневі: «Тримай свій розум у пеклі, але не впадай у відчай!». Норман Рассел, Теозис і релігія (Cambridge University Press 2024), с. 169.l one experiences in

[8] Див. Марка 2:1-12. Зверніть увагу на силу надії в друзях цього чоловіка, які долають усі перешкоди, пролазять крізь дах будинку, щоб допомогти йому і привести до Ісуса.

[9] Грецьке дієслово σπλαγχνίζομαι (splanchnizomai) є дуже сильним в емоційному плані. Воно вказує на теплу, співчутливу реакцію на потребу. Його важко перекласти: співчуття, жалість, співчуття - всі слова передають щось із цього. Але «його серце вийшло до них», можливо, більш повно виражає реакцію, яку має на увазі дієслово. В Євангелії від Матвія (див. 14:14, 15:32, 18:27, 20:34) дієслово не просто позначає емоцію або почуття, але й вказує на практичну відповідь, яка відповідає потребі. У цьому випадку Ісус зцілює хворого, а потім нагодує натовп. Емоція призводить до турботливої та ефективної дії. Це одне дієслово містить Євангеліє коротко, в двох словах.

[10] Див. 1 Тим 4:10 «Бо для того ми трудимося і боремося, бо надію нашу ми поклали на Бога живого, що є Спасителем усіх людей, а особливо ж, вірних».

[11] Див. Євр. 6:19

[12] Див. 1 Солунян 5:8

[13] Синод про синодальність дав можливість Католицькій Церкві визнати та оцінити різноманітність, яка вже існує в ній самій. Важливою була роль делегатів з інших Церков у цьому Синоді. Чи не дає це нову надію на екуменічне покликання на шляху до єдності всіх, хто любить Христа?

[14] Тезе було засноване під час війни. «Притча про сопричастя», якою ми прагнемо жити як брати різних Церков, країн, культур і вікових груп, потребує постійної турботи, щоб бути знаком надії перед обличчям розділення у людській родині.

[15] Див. римлян 8:21-23

[16] Перед викликом зміни клімату та втрати біорізноманіття, як ми можемо поглибити турботу про наш спільний дім, де все взаємопов'язане?

[17] Ми продовжуємо в нашій спільноті Тезе шлях встановлення істини, зіткнувшись зі звинуваченнями в зловживаннях і нападах, висунутими проти деяких братів. Сміливість людей, які постраждали і висловили свою думку, повинна змусити нас ще більше прагнути вчитися у них. Так часто вони знову і знову шукають нову надію і життя. Вони мотивують нас робити все можливе (див. www.taize.fr/protection), щоб зустрічі, які відбуваються в Тезе та інших місцях, були безпечними для всіх, а також підвищували обізнаність про проблеми, про які йдеться. Ми також вдячні Комісії з визнання і відшкодування (див. www.reconnaissancereparation.org/) за те, що вони вислухали жертв і виступили посередниками.

[18] «Я вірю, що надія пов'язана з правдою. Поки я не прийняв перспективу смерті, я не міг сподіватися. Це стосується всіх ситуацій. Як християни, ми можемо мати тенденцію тікати від ситуацій, які змушують нас впадати у відчай - політичних, екологічних, гуманітарних..... Це нормально, що вони нас жахають, але мені здається, що надія спонукає нас стояти саме там, в реальності цих ситуацій, щоб дивитися на них з правдою. Жорж Бернанос багато говорить про надію як про героїчну чесноту. Це чеснота, яка спонукає нас до дії, а не до втечі, до боротьби за те, що ми знаємо або вважаємо добрим. Надія веде нас до Божої обітниці». Клеманс Паск'є, інтерв'ю Клеманс Гудайль, La Croix 11/10/2024.

[19] У мові кікуйю (Gĩkũyũ) одним з атрибутів Бога є те, що Бог є «гідним надії» - «Mwihokeku»: Бог, на якого ми можемо покласти нашу надію. Mwĩhoko - надія; Wĩhokeku - гідний надії; Mwĩhokeku - гідний надії, наприклад: Ngai nĩ mwĩhokeku | Бог гідний надії.

[20] «Якщо надія означає міру теперішніх небезпек, то вона також вчить нас жити теперішнім і вірити в майбутнє, не зациклюючись на минулому і відкидаючи всі образи. Зрештою, це те, чого прагне наша душа, і її відсутність робить нас гіркими або жорстокими. Як любов у Пісні Пісень, надія вдихає життя в тіло, яке покинуло бажання». Корін Пеллюшон, L'espérance, ou la traversée de l'impossible (Éditions Payot & Rivages, Paris, 2023), с. 13-14.

[21] «Саме та людина на хресті, яка страждає, як і ми, яка стала ніким, висвітлює наше трагічне людське існування.... Ми не шукаємо в Ісусі лише прикладу для наслідування, але й не намагаємося його ідеалізувати. Ми бачимо в Ісусі Бога, який приймає людську подобу, страждає і плаче разом з нами». Квок Пуй Лан, богослов родом з Гонконгу, «Бог плаче разом з нашим болем», у виданні «Нові погляди на читання: Біблійні та богословські роздуми жінок з країн третього світу, упоряд. Джон С. Побі і Барбель фон Вартенберг-Поттер (Meyer Stone Books, Bloomington, IN, 1987), с. 92

[22] Див. Івана 12:32

[23] «Мир мій залишаю вам, мир мій даю вам» (Ів. 14:27). Характерною рисою повністю зрілої людини є те, що вона не повинна легко піддаватися речам світу, не повинна хвилюватися від страху, не повинна хвилюватися від підозри, не повинна тремтіти від жаху, не повинна турбуватися від горя, але повинна твердо стояти в спокої віри, немов на твердому і дуже безпечному березі, перед обличчям загрозливої повені і штормів світу. Саме цю стійкість Христос приніс у свідомість християн, наповнивши їх внутрішнім миром, який дарується тим, хто пройшов через випробування». Амвросій Міланський, Трактат III, Про Якова і блаженне життя 6, 28, цит. за: Soyons l'âme du monde (Les Presses de Taizé, 1998 і 2025), с. 109.

[24] Див. www.taize.fr/pilgrims-of-peace

[25] Див. Псалом 85:10 «Зустрінуться разом любов і вірність, поцілуються праведність і мир між собою».

Молитва на кожен день

Yulya — 2024-12-02T19:04:39Z

Більше молитв внизу сторінки

Більшість молитв з цієї сторінки можна знайти у книжці “Prayer for Each Day”. Див. Книги, CD та DVD

Святкування дару Святого Духа

Ivanka — 2024-05-30T14:45:56Z

Субота 18 Травня 2024

Ось ми у переддень Свята Зіслання Святого Духа. Ми будемо святкувати дар Святого Духа. Сьогодні ввечері ми чули слова Ісуса в Євангелії від Івана, де Він запрошує всіх спраглих прийти до Нього, а тих, хто покладає на Нього надію, - напитися.

Ми всі чогось прагнемо. Можливо, ми насправді не прагнемо Бога. Можливо, ми спраглі успіху, дружби чи визнання. Але якщо ми будемо чесними зі своїми маленькими бажаннями, вони приведуть нас до Ісуса.

Ми повинні йти проти течії, щоб дістатися до джерела. Це не означає придушення наших бажань. Навпаки, наша віра звільняє наші бажання і спрагу, відкриваючи їх справжню мету.

Тож нехай наша спрага приведе нас до Ісуса і дасть змогу напитися з Його джерела. П'ючи з цього джерела, чи не входимо ми у своєрідне очікування того, що Він нам дасть?

Тут ми приєднуємося до учнів Ісуса, його друзів, які після його воскресіння зібралися на молитву в Єрусалимі з Марією та, можливо, з іншими, очікуючи на силу Святого Духа, яку він їм обіцяв і яка дасть їм можливість свідчити про його любов.

Завтра ми прочитаємо розповідь в Діяннях Апостолів, де Ісусова обіцянка сповнилася. Це був день одного з великих свят, і раптом друзі Ісуса почули шум, схожий на сильний вітер. Потім на кожного з них зійшло полум'я, схоже на вогняні язики. Вони почали говорити різними мовами.

Петро, сповнений відваги, встає і розповідає їм про Ісуса. Вони розуміють, що Бог їх приймає, любить і що для них є місце у спільноті разом з іншими людьми, які шукають Бога.

Обіцянка Ісуса виконується. Петро став свідком через дар Святого Духа. Інші друзі Ісуса приєднаються до нього в цьому свідченні.

Незабаром ви поїдете з Тезе. Як ви будете продовжувати збиратися з іншими, хто шукає Бога, як ви робили цього тижня, щоб чекати Бога і слухати обітниці Ісуса?

Чи готові ми піти на ризик відмовитися від себе, слухати і вчитися тому, що Дух говорить нам сьогодні? Бути схвильованими, приголомшеними і готовими кинути виклик, найперше собі? Що, якби Бог хотів створити щось абсолютно нове у наших спільнотах?

Як ми можемо говорити про Ісуса мовою, яку розуміють інші? Дар Святого Духа спонукає нас зустрічатися з людьми там, де вони перебувають, спочатку вислухати їх.

Тільки тоді ми зможемо вивчити їхню мову. І тільки тоді ми можемо передавати те, що ми зрозуміли про Ісуса, насамперед особистим свідченням через наше життя.

Таким чином, стати свідками Ісуса, його любові стає можливим для кожного з нас.

Я щойно повернувся з України. З двома іншими братами ми відвідали міста Львів, Тернопіль, Житомир і Київ, а також інші місця.

Ми їхали туди без жодного плану, окрім того, щоб вислухати людей, помолитися з ними і запропонувати жест солідарності, запевнити їх, що ми їх не забули.

На кожній зустрічі ми зустрічали людей, сповнених відваги, які люблять свою країну і готові віддати все, щоб залишитися вільними.

Навіть якщо в багатьох місцях життя здається нормальним, як і в інших європейських країнах, тривога ніколи не покидає нас, і вона зростає навіть після двох років війни. Війни, яка все ще триває.

Регулярно спрацьовують сирени, відбуваються перебої з електрикою, і коли ви йдете на кладовища, ви не можете не помітити нові могили, які були вириті, щоб прийняти часто дуже молодих солдатів.

Для багатьох з них їхня віра є великою підтримкою, що дозволяє їм не втрачати надію і допомагати тим, хто цього потребує. Люди зустріли нас пасхальним привітанням: «Христос воскрес! А ми відповідали: «Воістину воскрес!

Тоді на обличчях людей з'являлася посмішка, і навіть якщо не завжди легко вірити у Воскресіння, ми розуміли силу цього привітання. Страждання ніколи не матиме останнього слова.

Прошу вас не забувати про український народ, молитися за нього, щоб у його країні запанували мир, справедливість і свобода. Таким чином, як і ми, ви станете паломниками миру і підтримаєте тих, чиє майбутнє знаходиться під загрозою війни.

Мандруючи разом

Benoît — 2024-02-08T16:17:38Z

Внутрішнє життя і солідарність

Olha Marchenko — 2023-01-10T10:45:00Z

Де ми можемо знайти джерело вселюдського братерства і сестринства, як в основі нашої людської сім'ї, так і з усім творінням? Різні відповіді на це питання склалися з плином часу в духовних традиціях народів землі.

Для християн настав час досягти глибшого розуміння своєї віри. Не для того, щоб вивищуватися чи стверджувати, що вони мають відповіді на все, але для того, щоб ефективніше долучитися до спільного пошуку з тими, хто не хоче просто підкоритися своїй долі, але хто вирішив працювати над великими питаннями сьогодення. Це послання на 2023 рік має на меті визначити напрямки дій, які допоможуть оновити християнське життя в наш час.

"Молитва і праведна діяльність". У страшні роки Другої світової війни такою була інтуїція пастора Дітріха Бонхеффера. [1]. Перебуваючи у в'язниці, він роздумував над суттєвими аспектами християнського життя. Посеред трагедії війни він зайняв активну позицію. У темряві свого часу він бачив ясно:

Наше буття християнами сьогодні буде обмежуватися двома речами: молитвою і праведними діями серед людей. Все християнське мислення, мовлення та організація повинні заново народитися з цієї молитви та дії. [2]

Як можна перекласти ці відчуття на сьогоднішній день? Кожна людина може дати свою власну відповідь. У Тезе ми б сказали: через поглиблення нашого внутрішнього життя і нашої солідарності з іншими або, іншими словами, через поглиблення нашого молитовного життя і розширення нашої дружби.

Розпізнати знаки Божої присутності в нашому житті нам може допомогти свідчення Дітріха Бонхеффера. Він дуже добре усвідомлював абсолютне зло, яке діяло в його час, і все ж внутрішній імпульс дозволив йому, як і багатьом іншим людям минулого і сьогодення, зробити вибір на користь надії і довіри до Бога в ситуаціях крайнього насильства, не зневірившись у людстві.

У нинішній ситуації ми можемо, у свою чергу, зробити вибір на користь довіри. Ми вільні розпізнати в серці нашого світу світло, яке приходить з іншого місця. Навіть коли ми переживаємо важкі часи, навіть коли Бог, здається, не відповідає на наш крик, це світло вже сходить, як ранкова зоря, в наших серцях (2 Петра 1:19).

Брат Алоїс

Зробити вибір на користь довіри

Сьогодні, коли молоде покоління - і не тільки воно - обтяжене важким тягарем, що може змінити наш світогляд і пробудити нашу творчість? Безумовно, є багато причин відчувати глибоку тривогу, обставин, які можуть глибоко вплинути на наше бачення світу і на те, як ми бачимо самих себе. Дехто навіть доходить до того, що ставить під сумнів Бога і Божу присутність у світі.

Занепокоєння - це зрозуміла реакція. Вона може бути корисною, коли змушує нас бачити і розуміти небезпеки, які нам загрожують, бути далекоглядними і не наївними. Однак ми повинні бути обережними, щоб не піддатися фаталізму, цинізму або страху, які ризикують затягнути нас у негативну пастку.

Для того, щоб уникнути такого глухого кута, Євангеліє орієнтує нас, вказуючи на Христа Ісуса, який йде перед нами. Упродовж свого життя Христос переживав радість, але також і тривогу. Він зазнавав дедалі більшої ворожості, яка врешті-решт призвела до крайньої жорстокості на хресті. Але смерть не мала останнього слова, бо Бог воскресив Його до життя і Він живий навіки. Це дивовижна річ про Євангеліє. Його перші свідки запрошують нас ризикнути довіритися цій звістці.

Христос і сьогодні продовжує йти поруч з кожною людиною, щоб звіщати всім людям безумовну Божу любов. Святим Духом, Божим подихом, Він дає нам можливість зайняти позицію, наділяючи кожну людину фундаментальною гідністю.

Керуймося не лише тим, що приходить до нас ззовні, але й приймаймо те внутрішнє світло, ту довіру, яка носить ім'я віри.

Шукати оновлення в молитві

Для того, щоб по-новому подивитися на своє життя, на інших людей і на світ, потрібен особистий крок. Це відбувається в глибині нашого єства, коли ми приймаємо у своє існування добру Божу присутність. Це передбачає внутрішню зміну напрямку, яку Євангеліє називає наверненням і яка веде нас до того, що ми приймаємо Божу потіху і дедалі більше любимо.

Ми всі можемо шукати час і місце, щоб віднайти внутрішню тишу, відкрити простір слухання і пізнати сопричастя з Богом. Ісус вже запрошував до цього своїх друзів: "Коли молишся, увійди до своєї кімнати і зачини двері, щоб помолитися Отцеві твоєму, що в тайні" (Мт. 6:6).

Сьогодні це запрошення, здається, йде дещо проти течії. Ми переживаємо час, коли все стає набагато більш поляризованим і коли в наших суспільствах, а іноді навіть у Церквах та сім'ях, зростає поділ. У цьому контексті шум і брехня, здається, заглушають тихі внутрішні процеси, які потребують часу.

Ось чому молитва тим більше необхідна: вона є джерелом надії, дорогою до спокою, вона робить нас здатними тримати двері діалогу відчиненими, навіть з тими, хто нам протистоїть або хто походить з інших горизонтів, ніж ми.

Крокувати разом з іншими

Окрім особистої молитви, є ще один заклик: йти разом з іншими, з метою того загальнолюдського братерства та сестринства, ознаки якого ми намагаємося розгледіти. Внутрішнє життя не є ізольованим прагненням; воно продовжується у спільній справі з тими, хто поділяє ті самі пошуки.

Ми вже можемо почати з того, щоб допомогти видимій єдності християн зростати! Звичайно, не для того, щоб бути сильнішими перед обличчям ворожого світу, але для того, щоб розкрити динаміку Євангелія. Нам не потрібно чекати, поки всі богословські питання будуть узгоджені, щоб збиратися разом на молитву.

Коли ми зустрічаємося з християнами різних конфесій, то часом усвідомлюємо позиції, які здаються, а іноді й насправді можуть бути несумісними, принаймні на концептуальному рівні. Замість того, щоб акцентувати на них увагу, можливий інший підхід: починати знову і знову зі спільної молитви. Така практика єдності дозволить Божому люду прямувати до спільного сповідання віри.

Можливо, це також дасть нам змогу змінити наш погляд на Церкву: чи не могли б ми дедалі більше розглядати її як велику родину тих, хто, йдучи слідами Христа, обирає любов? Щоб бути закваскою миру, настав час припинити плекати поділи між собою, залишаючись на паралельних шляхах, які ніколи не перетинаються!

Цей пошук видимої єдності повинен йти пліч-о-пліч з визнанням зла, яке іноді чинилося в наших Церквах, і твердим зобов'язанням зробити необхідні зміни. Багато людей бачили, як їхня довіра була зруйнована. У Тезе також було зраджено довіру деяких людей; ми добре це усвідомлюємо. Довіра - це крихка реальність, яку часто потрібно відновлювати і відбудовувати, а це можливо лише прислухаючись до тих, хто був поранений. [3]

Розширювати нашу дружбу

Для того, щоб зробити свій внесок у створення всесвітньої сім'ї, Церква покликана бути знаком Божого Царства, що наближається, і відкрити те, до чого Святий Дух закликає нас сьогодні. Ось деякі з цих закликів, які слід усвідомлено поглиблювати разом з іншими.

Сьогодні для багатьох людей почуття приналежності стає все більш важливим для формування їхньої ідентичності. Ця приналежність може розвиватися, однак, не в опозиції та конфлікті з іншими, а через повагу та зустріч. Шукаймо ту частину правди, яка є в іншому, - яка допоможе нам зростати.

Місцем взаємоповаги може стати діалог між віруючими різних релігій. У цьому діалозі відкритість до інших можлива тоді, коли ми самі вкорінені у власній релігійній традиції, як дерево, яке потребує глибокого коріння для росту широко розкритих гілок. Справжня дружба можлива, навіть якщо вона включає в себе певне страждання через те, що інші не можуть розділити наших найглибших переконань.

Багато людей сьогодні з болем усвідомлюють, наскільки глибоко расизм і всі форми дискримінації впливають на міжособистісні стосунки і на багато суспільств по всьому світу. Давайте разом шукати все, що може допомогти нам змінити наше бачення інших, наприклад, прислухаючись до тих, хто залишив країну свого походження. Приймімо ту частину інакшості, яка робить кожну зустріч скарбом.

Чи достатньо ми прислухаємося до крику землі? Наша людська діяльність і наша недбалість шкодить нашій чудовій планеті, про що нагадують екологічні катастрофи та екстремальні погодні умови, які останнім часом все частіше трапляються. Необхідно терміново пригадати про відповідальність, покладену Богом на людство. Політичні та економічні рішення є вкрай необхідними, але кожен з нас вже зараз може спростити свій спосіб життя і відновити почуття подиву перед красою творіння.

У контексті війни, яка спустошує Україну та багато інших місць у світі, деяким людям дуже важко молитися, ніби Бог відсутній або мовчить перед обличчям зла. І все ж молитва за мир пробуджує наше почуття відповідальності та солідарності з усіма, хто так жахливо страждає від трагедії війни. Йдеться не про прохання про легкий мир, який визнає перемогу агресора, але про справжній і вимогливий мир, який, щоб бути тривалим, повинен включати в себе справедливість і правду. Так, молитва за мир є нагальною як ніколи.

Для тих з нас, хто є віруючим, довіра до Бога може дати надію, яка є більш сильною, ніж страх перед майбутнім. Не наївна довіра, а переконання, вкорінене в наших серцях, що Бог працює у творінні і закликає нас працювати в свою чергу, беручи на себе відповідальність за себе... і за наступне покоління.

Коли мир здається недосяжним ідеалом, а насильство роздирає сім'ю народів, коли всілякі небезпеки тривожать нас, пригадаймо собі: у духовному житті, яке може бути дуже бідним, солідарністю з ближнім і дружбою, яка стає дедалі ширшою, нам назустріч виходить Воскреслий Христос. Христос змінює наш світогляд, виводячи нас у ширший світ і запрошуючи до несподіваних кроків уперед. Чи приймемо ми Його?

Повідомлення в PDF

[1] Дітріх Бонхеффер (1906-1945), активний учасник опору Гітлеру та Сповідницької Церкви, був ув'язнений у 1943 році і страчений у 1945 році. Його праці, особливо листи та роздуми, написані під час ув'язнення, мали великий вплив після війни і залишаються такими донині.

[2] “Думки в день хрещення Д.В.Р. Бетге" (травень 1944 р.), Листи і документи з в'язниці, с. 300.

[3] З цього приводу дивіться повідомлення брата Алоїса «У Церкві та в Тезе робота з встановлення істини має тривати», опубліковане з нагоди Європейської зустрічі в Ростоку та доступне онлайн за адресою www.taize.fr/protection ].

Молитва наживо з Тезе

Olha Marchenko — 2022-09-26T09:45:43Z

Кожної суботи

Щосуботи вечірня молитва транслюватиметься безпосередньо з Тезе о 20:30 (CEST | UTC+2) у соціальних мережах Тезе. Посилання буде опубліковано тут згодом.

Order of prayer — 09/08/2025

Song	Alleluia (94)
Psalm 23	Alleluia 22 (77)
Reading	Psalm 27:4
Song	Atme in uns (158)
— Silence —
Intercessions	Kyrie 9 (83)
Song	In te confido (46)
Prayer
Song	Laudate Dominum (10)
Gospel	John 20:19-23
Songs	Az egek és a földek (118)
	Ô toi, l'au-delà de tout (149)

All songs from Taizé are © Ateliers et Presses de Taizé.
The song numbers refer to the Taizé songbook 2025-2026.
The songs can also be found from this page.


Psalms for the week

Щодня

Ви можете слухати кожну вечірню молитву в прямому ефірі з Тезе

З понеділка по неділю о 8.30pm (CEST | UTC+2) від Церкви примирення в прямому ефірі. Інтерфейс доступний у фреймі на головній сторінці сайту та нижче.

Молитва наживо з Тезе

Молитви в повторі

Ми опублікуємо тут аудіозаписи двох останніх молитов, щоб дозволити тим, хто бажає помолитися в інший час, зробити це.

2022-02-28 20:30

Your browser does not support the audio element.

2022-02-27 20:30

Your browser does not support the audio element.

Типовий порядок молитви

Розділ на нашому веб-сайті допомагає вивчити пісні Тезе та різні партії голосу.

Вечірня молитва

Пісня
Псалом
Читання Біблії
Пісня
Тиша
Заступництва або молитви
Пісня
Благословення
Пісні

Стати творцями єдності

Benoît — 2022-01-10T18:45:00Z

Сприяння зростанню єдності, створенню зв'язків між людьми: це один із великих викликів нашого часу.

Сьогоденню характерні суперечливі події.

З одного боку, людство стає все більш і більш обізнаним наскільки взаємопов'язаним воно є з усім творінням. Пандемія змусила нас ще раз усвідомити, що ми одна людська сім'я; ми всі разом зазнаємо певних труднощів, і ми можемо подолати їх тільки разом.

З іншого боку, світ стає все більш поляризованим соціально, політично та етично. Це призводить до нових переломів у суспільстві, між країнами і навіть всередині сімей. Християни не застраховані від цих суперечностей.

Між Церквами і навіть всередині них відмінності міцнішають і перетворюються на розбіжності в той самий момент, коли наше свідчення миру, у всьому нашому різноманітті, було б життєво важливим.

У деяких країнах сьогодні ці суперечності пов'язані з величезною втратою довіри до християнських спільнот, спричиненою виявленням вчиненого сексуального та духовного насильства. Багато людей вважають, що їхню довіру зрадили. У Тезе, як і в інших місцях, в останні роки ми працюємо над правдою щодо цих серйозних питань. І ми хочемо зробити все можливе, щоб Тезе могло бути безпечним місцем для кожної людини.

Церква покликана бути місцем дружби для всіх. Для цього сьогодні необхідне радикальне навернення у вірності Євангельській звістці. Христос своєю любов'ю, яка перейшла до самовіддачі, відкрив нове джерело, з якого ми можемо черпати енергію, щоб жити як брати і сестри, просувати гідність кожної людини і піклуватися про творіння. Через наше братерське і сестринське сопричастя, Христос просить нас бути знаком того, що Він прийшов, щоб об'єднати всіх людей у Божій любові.

Я хотів би, щоб ці пропозиції на 2022 рік запросили нас запитати себе: яку роль ми можемо відіграти, щоб допомогти єдності зростати в людській сім'ї і з усім творінням, з нашими ближніми, в наших Церквах і громадах, і навіть у наших серцях?

Сподіватися у час спиятливий і несприятливий

Jean-Daniel — 2020-12-27T11:37:46Z

Послання на 2021 рік

Людство здатне рухатись вперед завдяки численним жінкам і чоловікам, які віддають себе, не задумуючись про втрати, навіть у часи потрясінь і невизначеності.

За останні кілька місяців багато молодих людей поділилися з нами своїми тривогами щодо майбутнього: яка надія може вказати нам куди рухатися; у що ми можемо вірити і на що покладатися, коли все настільки нестабільно? І ще глибше: заради якої цілі варто жити? Інші також говорять: ми повинні протистояти розчаруванню і звертати увагу на знаки надії. (1)

(1) Щоб відреагувати на це повідомлення на 2021 рік, ми запрошуємо молодь у віці від 15 до 35 років поділитися власним прикладом. Які ініціативи чи люди є для мене знаками надії? Впродовж наступних кількох місяців ми опублікуємо відповіді у різних форматах: тексти, відео, подкасти... Пишіть нам на solidarity taize.fr.

Уважність до знаків надії

У час пандемії ми спостерігаємо, що нестабільність у багатьох регіонах світу зростає. Потрібні сміливі політичні рішення, але і солідарність та соціальна дружба, які ми всі можемо досвідчити, також необхідні. Багато людей готові і хочуть служити іншим. Їх щедрість нагадує нам, що взаємодопомога відкриває шлях у майбутнє.

Скільки молоді прикладає зусиль, щоб врятувати наш спільний дім, планету! Ініціативи виникають скрізь: не маючи всіх відповідей на надзвичайні ситуації з кліматом, вони, все ж, допомагають нам вчитися жити з пошаною до навколишнього середовища.(2) Для віруючих людей земля є даром, який нам Господь довірив та заповідав піклуватися.

Люди стали більше усвідомлювати структури несправедливості, іноді успадковані з минулого. І, на жаль, влада не завжди застосовувалася, щоб служити для блага усіх. В умовах таких зловживань зрозумілі розчарування та злість. Хто ж матиме сміливість бути творцем справедливості та миру, відмежовуючись від поділів, які розділяють наші суспільства?

(2) У боротьбі зі зміною клімату та зменшенням викидів вуглецю чи зможемо ми кинути виклик нашим звичкам, щоб змінити те, що можна змінити? Християнські громади уже прикладають чималих зусиль: екуменічні ініціативи, такі як мережа «Зелених Церков», існують у різних країнах світу.
Ще в 1989 році на зустрічі Церков Європи в Базелі всі закликали "прийняти спосіб життя, який є максимально екологічним: це, серед іншого, означає зменшення споживання енергії, використання громадського транспорту та обмеження відходів".

У Тезе ми докладаємо зусиль щоб бути більш еко. Щоб допомогти нам у цьому, вітаємо всі пропозиції (www.taize.fr/eco).

Жити як брати і сестри

Так, у складних реаліях сьогодення ми можемо побачити причини, щоб надіятися, а часом і надіятися без очевидних причин. Для цього нам потрібно об'єднатися з тими, хто зробив інший вибір - з християнами з інших конфесій, з віруючими інших релігій, з людьми, які є агностиками чи атеїстами, а також з прихильниками солідарності та спільності.

Радість відновлюється, коли ми живемо як брати і сестри, коли ми залишаємось поруч із найбільш знедоленими: бездомними, людьми похилого віку, хворими чи одинокими, дітьми, які переживають труднощі, людьми з обмеженими можливостями, мігрантами ....Життєві обставини можуть зробити всіх нас вразливими. Ще й пандемія вказує на слабкі місця людства.

Ми потрібні один одному більше, ніж будь-коли. Папа Франциск наполегливо нагадує нам про це у своєму енциклічному листі Fratelli tutti: «Ніхто не спасається сам». І додає, що ми не можемо знайти своєї справжньої ідентичності, "не будучи щиро відкритими для загальнолюдського, не відчуваючи виклику того, що відбувається в інших місцях, не відкриваючи для себе інші культури, не маючи солідарності та співчуття до трагедій, які торкаються інших людей ”(§32 та §146).

У стосунках між людьми, а також між народами, робімо все можливе, щоб перейти від конкуренції до співпраці. Підтримаймо агенції чи асоціації, які сприяють співпраці та солідарності, будь то на місцевому, національному чи міжнародному рівнях.

Віра - довіряти присутності

У Тезе ми помічаємо, що молоді люди по-новому розмірковують про віру в Бога. Що означає вірити? І якщо Бог існує, чи цей Бог діє в історії, у нашому житті?

У таких запитаннях не обмежувати Бога до нашого рівня розуміння понять. Бог безмежно більший за все, що ми можемо собі уявити. Ми спраглі любові та правди. Де б ми не були у своєму внутрішньому паломництві, ми лише торуємо свій шлях вперед. Але, як “паломники довіри”, ми можемо ходити разом, ділячись своїми пошуками - своїми питаннями та переконаннями.

"Віра - це проста довіра до Бога, сплеск довіри, повторений тисячу разів впродовж нашого життя ... навіть якщо у кожного з нас можуть бути сумніви", - казав брат Роже.

Чи вірити, перш за все, не означає довіряти присутності, яка знаходиться як в глибині нашого буття, так і всьому Всесвіті, присутності, яка є невловимою, але при цьому такою реальною? Присутність, яка не нав'язується, але така, яку ми можемо досвідчувати заново щомиті, мовчки, як своєрідне дихання. Турботлива присутність, яка є завжди, незалежно від наших сумнівів і навіть коли у нас враження, що ми дуже мало розуміємо, хто такий Бог.

Розпізнання нового горизонту

Турботлива присутність: яке світло проливає Євангеліє на цю таємницю?

Ісус черпав життя з цієї турботливої присутності до самого кінця; він постійно був уважний. Це було для нього внутрішнім світлом, Божим подом, натхненням Святого Духа.

Із глибини страждань і абсолютної самотності, коли він вмирав на хресті, коли все здавалося безглуздим, він був сповений почуття покинутості і виразив його криком, але все ж звернувся до Бога: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув? " Зраджений, замучений, засуджений до смерті, Ісус вніс любов у найглибшу темряву. І ця любов є сильніша за зло. Марія Магдалина, а згодом і апостоли, повідомили несподівану, неймовірну новину: він живий. Божа любов перемогла ненависть і смерть.

Захоплені цією новиною, перші християни були вражені і вони свідчили це: Христос відтепер живий з Богом. Христос наповнює Всесвіт Духом Святим, а також присутній у кожній людині. Христос солідарний із бідними і принесе їм справедливість; він є здійсненням історії та творіння; він зустріне нас після смерті в повноті радості.

За межою людського насильства, екологічних катастроф та хворіб відкривається новий горизонт. Чи зможемо ми його розпізнати?

Зміна нашого бачення

З цього горизонту, відкритого воскресінням Христа, в наше існування входить світло. Знову і знову воно розсіює тінь страху і пульсує, як джерело живої води; через це вибухає радість похвали.

Ми можемо відчути це світло таємно, за допомогою якоїсь таємничої привабливості. Христос продовжує збирати разом у Божій любові усе людство та весь Всесвіт. І він робить нас партнерами у своїй місії.

Христос робить нас партнерами спільно, у Церкві. Це вимагає від нас готовності розширити нашу дружбу, щоб охопити всіх. Христос просить нас любити навіть своїх ворогів; його мир примирює навіть ворогуючі нації. (3)

(3) У ці важкі часи пандемії Церква може продовжує сприяти братерству в людській родині. Серед іншого, пропонуємо вам три поради:

Щоб зробити наше суспільство більш людяним, нам потрібно слухати одне одного так, щоб полегшити протиріччя та знайти спільність незважаючи на розбіжносі. Церква покликана шукати діалогу, виходити назустріч усім. Чи готові ті, хто не залучений у певну християнську спільноту, вступити з нею в діалог?

Зіткнувшись із такою кількістю мігрантів та біженців, прийняти чужинця чи цілу сім'ю може стати новим поштовом для наших парафій чи громад. Люди, які не відвідують церкву, часто готові взяти участь у такому прийомі. Це досвід, який ми спостерігали в Тезе за останні роки, приймаючи мігрантів з кількох країн разом із людьми з нашого регіону.

Бути привітною громадою означає прислухатися до тих, хто є найбільш вразливим. У багатьох місцях Церкви повинні прогресувати, щоб захистити цілісність усіх. Іноді в них розвиваються владні структури, що призводять до фізичних, психологічних та духовних страждань. У Тезе ми також продовжуємо свою працю в ім'я правди (www.taize.fr/protection).

Дозвольте Христові змінити наш спосіб бачення: через нього ми краще сприйматимемо гідність кожної людини і красу творіння. Надія – це далеко не наївна довіра, і вона виникає знову і знову, бо джерелом її є Христос. Спокійна радість наповнює нас, а разом із радістю і мужність взяти на себе обов'язки, які Бог нам довірив на цій землі.

З кожним із вас, хто хоче розміркувати над цим посланням, я є у сопричасті через молитву.

брат Алоїс

Христе Ісусе, ми хвалимо тебе за твою доброту та простоту. Через твою смиренність Боже світло освітлювало усе твоє життя. Це світло сьогодні світить і у наших серцях. Воно може зцілити наші рани і навіть перетворити нашу слабкість і невизначеність у джерело життя, у творчу енергію, в дар довіри. Наповнюючи нас своїм світлом, ти, Господи, допомагаєш нам надіятися у сприятливий і у несприятливий час..

Декілька біблійних текстів щоб продовжувати роздуми

Мовила Марія: «Скинув могутніх з престолів, підняв угору смиренних. […] багатих же відіслав з порожніми руками» (Лука 1:46-56)

Марія, мати Ісуса, зуміла поєднати любов і ніжність із палкою надією на радикальні зміни.

Ісус сказав: «А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім'я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам.» (Івана 14:15-31)

Ісус не залишив нас самих. Перед своєю смертю він запевнив учнів у своїй присутності на всі часи через Святого Духа. Дух живе в нас, втішає нас, підтримує і надихає нас щодня бути послідовниками Христа Ісуса.

Радується небо, і земля хай веселиться, нехай заграє море і його повнота. Поле й усе що на ньому, хай веселяться; тоді всі дерева в діброві радісно співатимуть перед Господом; бо він приходить, приходить він судити землю і судитиме по справедливості всесвіт, і по своїй вірності народи. (Псалом 96)

У багатьох псалмах нас заохочують прославляти Бога. Не тільки люди співають Богові хвалу, а усе творіння. Ми захищаємо творіння, не тому, що воно нам потрібне, щоб ми могли існувати, але тому, що ми є його частиною і прекрасні Божі задуми поширюються на все, що живе.

Booklet as PDF