Цього тижня в Тезе на наших щотижневих зустрічах представлено понад 50 різних країн з усіх частин світу, крім Антарктиди. Щиро вітаємо вас усіх! Наша різноманітність походження, мов, культур і традицій ставить перед нами виклики, але чи не є це також чудовим знаком у нашому сучасному світі?

Можна жити видимим знаком єдності в нашій людській родині, що наша спільнота називає «притчею про єдність», коли ми разом молимося, слухаємо Слово Боже і будуємо спільне життя. Хіба те, що ми переживаємо тут цими днями, не відновлює нашу надію? І чи не Христос відновлює цю надію, коли через своє Воскресіння говорить нам, що страждання і смерть ніколи не матимуть останнього слова?

Готуючи лист «Сподіватися понад усяку надію», я хотів вислухати молодих людей, які живуть в обставинах війни і хаосу. Їхня віра в Бога і в Воскресіння Ісуса дуже мене зворушила. Для багатьох з них це було не втечею від проблем, а життєдайним джерелом сили, що давало їм триматися і робити все можливе для допомоги іншим.

За кілька хвилин Божена, дівчина з України і волонтерка в Тезе, поділиться своїми думками, але спочатку я хотів би сказати кілька слів про Євангеліє, яке ми щойно прослухали.

Ісус, зціливши багатьох різних людей, повертається до свого рідного міста. Спочатку, коли люди чують його слова, вони дивуються його мудрості та всьому, що він зробив. Але дуже швидко їхнє ставлення змінюється.

Вони думають, що знають Ісуса, знають його родину та походження. Вони не здатні розгледіти дар Божий, який він пропонує через своє життя, ніби Бога можна побачити лише в незвичайному та дивовижному, а не в звичайному щоденному людському бутті.

І Ісус каже: «Пророк не має пошани лише в своїй батьківщині та в себе вдома».

За кілька днів ви покинете Тезе. Можливо, ви повернетеся туди, де люди не вельми цікавляться Ісусом, як у його рідному місті. Але чи не важливо пороздумувати, що ви пережили цими днями? Чи було це щось дивовижне й незвичайне? Або ж це було насправді просте й буденне?

Молитва, читання Біблії та спілкування з іншими не завжди є чимось приголомшливим і захопливим. Вони можуть бути досить звичайними в багатьох сенсах. Якщо, повернувшись додому, ви зможете щодня виділяти кілька хвилин на молитву, слухання Слова Божого і, можливо, кожні кілька днів або принаймні раз на тиждень робити щось разом з іншими віруючими, то ви здивуєтеся, скільки речей є можливими.

У певному сенсі вам потрібно забути Тезе, щоб жити красою того, що ви тут відкрили. Роблячи щодня навіть найменші кроки, щоб жити тим, що ви зрозуміли про довіру до Ісуса, ви зможете йти вперед, а Він — оновлювати вашу надію. Хіба не в звичайних подіях повсякденного життя Святий Дух діє і будує в нас щось довготривале?

Багато з вас приїхали з іншими людьми. Як ви можете продовжувати підтримувати один одного, коли повернетеся додому? Всі ми потребуємо спільноти, і коли це можливо в наших помісних церквах, де кожен з нас має свою роль, і тоді спілкування в Христі стає відчутним.

А тепер Божена скаже кілька слів:

Місто, в якому я живу в Україні, не під окупацією і там не ведуться активні бойові дії. Але війна впливає на все. Щодня я запитую себе: що я можу зробити сьогодні — для інших, для себе, для своєї країни? Бо ніхто не знає, чи буде «завтра». Багато українців живуть з почуттям невизначеності, не знаючи, що буде через тиждень, через місяць або наступного року. Тому кожен день має особливу вагу: ми живемо сьогодні і можемо діяти зараз.

 

Тезе стало місцем, де я здатна не тільки відчувати мир у теперішньому моменті, але й наважуватися думати про майбутнє з надією. Це місце, де я відчуваю себе прийнятою. Місце, де на тебе чекають. Підтримка означає бути присутнім — навіть коли ти далеко. Це означає не мовчати, говорити правду про ситуацію в Україні та пам’ятати про нас.

 

Але найбільшою підтримкою для нас є молитва. Адже молитва не має кордонів: вона з’єднує людей навіть тоді, коли здається, ніщо інше не може. Іноді людина не має сил молитися — і тоді хтось інший молиться замість неї. Іде уже третій рік війни, і ми дуже потребуємо ваших молитов і підтримки.

 

Ми щиро вдячні за безмежну допомогу, яку отримуємо від інших країн. Дякуємо вам за готовність допомагати, за ваші чуйні та добрі серця. Це справжній знак любові — коли люди з різних країн, з різними мовами та культурами стають однією родиною. Навіть у темряві війни ми бачимо світло: у вашій підтримці, у вашій присутності та у ваших молитвах.

 

Цього тижня ми організовуємо спеціальний проєкт — виставку дитячих малюнків з України під назвою «Кольори надії». Діти України — діти війни. Вони знають, що таке боятися і ховатися. Вони знають, як швидко спакувати тривожний рюкзак. Вони знають, що найважливіше взяти з собою в укриття. Вони частіше чули звук сирен, ніж дитячий сміх у дворі. Вони старші за свій вік — бо реальність навколо змусила їх занадто швидко дорослішати.

 

Але водночас це діти, які знають, що таке надія. Діти, які бачать світло, навіть коли навколо темрява. Вони малюють не тільки танки чи руйнування — вони малюють сонце, свої сім’ї, птахів і мир. Для мене ця виставка — більше, ніж мистецтво. Це знак надії. Надії на те, що життя переможе. Надії, яка живе в нас, українціях, і в силі нашого духу. Надії на майбутнє, в якому буде мир.

Ми не забудемо народ України, як не забудемо народ Гази і всіх, хто страждає на Святій Землі та Близькому Сході. Минулого тижня з нами була жінка, яка народилася в Газі. Її племінник був важко поранений під час бомбардування католицького храму Святої Родини, але йому вдалося отримати допомогу.

Коли ми дивимося на ситуацію в Газі та Україні, а на також те, що відбувається в Судані, Гаїті, Нікарагуа та інших місцях нашого тривожного світу, ми можемо запитати себе: де Бог? Але чи не просить нас Бог, як сказала Божена, пам’ятати про тих, хто опинився в цих конфліктах, і шукати способи проявити наше братерство?

Запрошуємо вас приєднатися до нас завтра о 20:00 тут, у церкві, де ми, як і щоп’ятниці, будемо молитися в тиші за мир у нашому світі. Мовчазна молитва може здаватися незначною, але вона може бути знаком солідарності з тими, хто не може висловити своє страждання і хто не має слів. Під час цієї молитви в нас можуть виникнути інтуїтивні відчуття, які підкажуть, що ми можемо зробити.

Наприкінці цього року наша Європейська зустріч відбудеться в Парижі та прилеглому регіоні Іль-де-Франс. Якщо вам від 18 до 35 років, ми будемо раді вітати вас там з 28 грудня по 1 січня. Архієпископ Парижа та єпископи провінції разом із лідерами православної та протестантської церков надіслали нам таке тепле запрошення, що ми вже радіємо!

Наостанок: ми дуже вдячні за присутність єпископів Майкла, Джонатана, Сміти та Грема з Англіканської церкви цього тижня, а також архієпископа Стівена з Йорка, який був з нами протягом першої половини тижня. Нам дуже важлива ваша дружба та підтримка, коли ви приїжджаєте з молодими людьми зі своїх єпархій. Дякуємо вам.

У понеділок я вирушаю до Риму, де відбудеться Ювілей для молоді. Разом з п’ятьма іншими братами ми будемо вести молитви з піснями з Тезе в церкві Санта-Марія-ін-Арачелі. У п’ятницю ввечері відбудеться екуменічна молитва з молодіжним рухом єзуїтів «Маґіс» та спільнотою «Нова Дорога» у церкві Сант-Ігнаціо. Потім ми візьмемо участь у молитовному чуванні та Євхаристії з Папою Левом, з яким я мав змогу зустрітися 4 липня, перед тим як повернутися до Тезе.

А на третій тиждень серпня тут, у Тезе, відбудеться тиждень обміну та свідчення православної віри. Таким чином ми живемо нашою жагою до єдності всіх, хто любить Христа.